Коли Гарвардський ендавмент розміром $50 млрд виділяє півмільярда на конкретний клас активів — це не випадковість. Коли той самий клас активів обирають хедж-фонд Сороса, Yale і норвезький суверенний фонд — це закономірність. Що вони побачили у літігаційному фінансуванні, і чому це сигнал для приватного інвестора, який досі вагається.
Гарвард: $500 млн у літігаційний фонд
У липні 2019 року Гарвардський університет — найбагатший університет у світі з ендавментом понад $50 млрд — виділив $500 млн в інвестиційну стратегію IMF Bentham, що фінансує позивачів у комерційних спорах. Стільки ж IMF Bentham залучив у попередньому раунді у 2018-му. Ще $500 млн пішло на новий, п'ятий фонд із фокусом на справах за межами США.
Ендавмент Гарварду славиться своєю консервативністю та довгостроковим горизонтом. Це не венчурні гроші, які можна втратити заради «moonshot». Це капітал, який має зростати десятиліттями, забезпечуючи стипендії, гранти та наукові дослідження. Тому коли управителі такого фонду виділяють піввідсотка ендавменту на новий клас активів — це означає, що вони дуже ретельно перевірили модель, ризики і дохідність.
Хедж-фонд Сороса і «некорельовані» активи
Quantum Fund Джорджа Сороса (нині — Soros Fund Management) ще у 2013–2015 роках почав системно заходити у літігаційне фінансування. Логіка проста: фонд, що рухає мільярди через макроекономічні ставки, особливо цінує активи, які не зростають і не падають разом з основним портфелем.
Коли все навколо обвалюється — фондовий ринок, валюти, нерухомість — судові спори продовжуються своїм темпом. Іск, поданий у 2020-му, виграється або програється у 2022 без особливої уваги до того, що відбувається з S&P 500. Це і є низька кореляція, яку всі шукають і мало хто реально знаходить.
Yale endowment та модель Свенсена
Yale Investment Office під керівництвом Девіда Свенсена (1985–2021) став легендою інвестиційного світу. Модель Свенсена побудована на двох принципах: максимальна диверсифікація між класами активів, і пошук illiquidity premium — додаткової дохідності за готовність тримати неліквідні активи довго.
Літігаційне фінансування ідеально підходить за обидва критерії. Це низькокорелюваний клас (диверсифікація) з горизонтом 1,5–3 роки і відсутністю вторинного ринку (illiquidity premium). Тому Yale системно нарощує експозицію через декілька фондів і власні портфельні структури.
Пенсійні фонди та страхові: тиха революція
Якщо Гарвард і Сорос — це публічні приклади, то справжній обсяг капіталу у літігаційне фінансування завозять пенсійні фонди та страхові компанії. Це менш помітно, бо вони не дають інтерв'ю, але саме вони формують більшість сучасних мультимільярдних фондів літігаційного капіталу.
Логіка та сама, що у Гарварду:
- Зобов'язання у них довгострокові (пенсіонерам платити через 20+ років), тому неліквідність активу — навіть плюс, бо синхронізує термін.
- Депозити дають 3–5% — недостатньо для покриття зобов'язань.
- Акції дають 10–11% у середньому, але з високою волатильністю — погано для регулятора.
- Літігаційне фінансування дає 25–30% IRR з низькою кореляцією — ідеальний третій інструмент.
«Інституційні інвестори — пенсійні фонди, ендавменти, страхові компанії — нині складають більшість постачальників капіталу до літігаційного фінансування.»Remo Litigation Finance Market Outlook, 2025
Що саме вони бачать у цьому активі
Якщо узагальнити логіку всіх цих гравців у три аргументи:
1. Дохідність не залежить від фондового ринку
Кореляція літігаційного портфеля з S&P 500 — близько 0,08 (тобто майже нуль). Це означає, що при наступному обвалі фондового ринку (а він буде, питання тільки «коли») цей актив не впаде разом з іншими. Це робить його унікальним інструментом ризик-менеджменту портфеля.
2. Високий illiquidity premium
За кілька років ілікідності інвестор отримує 25–35% річних замість 8–11% по акціях. Для тих, у кого немає потреби виходити з активу швидко, це чиста премія за терпіння.
3. Зрозуміла природа ризику
На відміну від венчуру (де «либо взлетит, либо нет»), ризик у літігаційному фінансуванні структурований і обчислюваний. Юристи можуть оцінити ймовірність виграшу справи. Експерти — потенційну компенсацію. Аналітики — платоспроможність відповідача. Це не магічна формула, але це чисельний ризик, який можна моделювати — на відміну від ставки на технологічний стартап.
Що з цього випливає для приватного інвестора
Можна відмахнутися: «ну, Гарвард — це Гарвард, я не Гарвард». Але є кілька практичних висновків, які працюють незалежно від розміру капіталу:
- Якщо найрозумніший консервативний інвестор світу системно купує цей клас активів — він не є «лохотроном» і не є екзотикою. Принаймні, не за визначенням. Це не гарантія дохідності, але це валідація моделі.
- Якщо інституції охоче відмовляються від ліквідності за +15–20 п.п. дохідності — це premium, який доступний і вам. Більшість приватних інвесторів переплачують за непотрібну ліквідність, тримаючи кошти у депозитах, які можна було б ефективніше розмістити.
- Якщо великі ендавменти диверсифікують серед класів активів, а не лише серед акцій — це сигнал переосмислити власний портфель. Стандартний український портфель приватного інвестора — це нерухомість + депозити + іноді акції. Це не диверсифікація, це лотерея на стабільність гривні і нерухомості.
Літігаційне фінансування — не магія, не «гарантовані 30% річних», і не для тих, хто шукає quick wins. Але для тих, хто будує портфель довгостроково і хоче клас активів, поведінка якого не залежить від макропогоди — це інструмент, який обирають Гарвард, Yale, Сорос і десятки пенсійних фондів. Логіку, за якою вони обирають, можна повторити у своєму масштабі.